|
 |
||||||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||||||
Підтримайте розвиток сайта
Моя подорож до Канади
Отож, надаю для Вашої уваги опис моєї подорожі до promised land, яка розпочалася у четверг 14-го квітня.
Дорога до Будапешта
Варшава
Toronto
Виїхали ми трохи пізніше, ніж очікували, але тим не менше встигли пройти українську митницю дуже швидко - адже черги практично не було. Загалом потратили десь біля години на проходження угорської частини кордону. Угорські митники заставили вийняти і відкрити один з моїх двох чумайданів та й ніби усе, не придиралися та й слава Богу.
Десь біля опівночі ми вже під'їздждали до Будапешту. Почали шукати готель де би можна було переночувати, адже мені треба було бути присутнім на летовищі Ferihegy 2A десь годині о 7-ій ранку місцевого для того, щоб пройти реєстрацію. Знайшли ми готель кілометрів за 15 від летовища. Дивлячись назад, рішення виїхати в четверг, а переночувати в готелі і далі на летовище виявилось надзвичайно вдалим. Адже був варіант їхати ранком в п'ятницю і, доїхавши до Будапешта, декілька годин подрімати в машині. Якби ми так зробили, то не знаю чи я би витримав випробування, які мене чекали далі...
На летовище ми прибули десь о сьомій, як і планувалося. Як я казав, у мене було дві великі сумки одна 24 кг, а друга вагою в 26 кг. Зараз дозволяють безкоштовно брати на літак одну сумку вагою 23 кг плюс 6 кг з собою на борт літака. За екстра сумку треба платити 40 євро та 10 євро за кожен кілограм понад норму. Рекомендую усім тим, хто літає в такі довгі рейси обмотувати сумки, коштує всього 6 євро, але ніхто з грузчиків летовища не зможе її відкрити - багато бабранини: а то у мене був випадок, коли мої сумки відкривали - правда нічого не взяли. Отож обмотавши сумки, я пішов на реєстрацію. Звідти мене направили до офісу LOTа для оплати зайвої сумки. Заплатив всього 40 євро, тобто за додаткову вагу - жодної копійки. Якби ж то я знав раніше, то би точно ще допакував пару кілограмів =)
Зареєструвавшись, мама, тато і я ще посиділи випили кави. Попрощавшись з рідними мені залишалось пройти секюріті. Тут процедура звісно дурна, але куди дінешся. З досвіду мого товариша, який при проходженні секюріті забув забрати мобілку і годинник, я спакував свої в сумку з ноутбуком. Виклавши всі речі з кишень, пройшовши через рамку, мене обшукали. Єдине, що викликало підозру так це гроші, котрі у мене знаходилися у спеціальній кишенці в джинсах, котру мама пришила =). Я одразу сказав "It's my money" і угорський секюріті гард лише переконався, що це дійсно гроші по їх формі та гнучкості.
Далі було все просто, дорога до воріт звідки відлітатиме літак, посадка в літак і взліт. До Варшави я летів на літаку Embraer 170. Моє місце було біля вікна, отож доки не набрали необхідну висоту, я споглядав картинку знизу. Дуже класно було коли ми летіли через гори, бачити засніжені вершини гір (здається Карпат) було дуже класно. При взльоті літак трохи трясло бо ми входили в хмару. Всього до Варшави летіли трохи більше години. Уже при посадці, літак різко збавив швидкість і у мене виникло враження, що ми зависли наче гелікоптер над одним місцем. Серце трохи йокнуло. Сіли нормально. Слід зазначити, що з неба Варшава виглядає дуже великим і, мені чомусь здалося, білим містом - може це було сонце, яке освічувало всі будинки, адже погода була ясна і сонячна.
У Варшаві я мав близько двох годин до наступного рейса моєї подорожі, але перш за все знову треба пройти секюріті та паспортний контроль. Під час проходження секюріті у одної жіночки конвеєр зам'яв квиток на літак, видно вона його невдало поклала до ящичка. У мене проблем не виникло - я вже знав процедуру, робив все методично і без спіху.
При проходженні паспортного контролю у молодої працівниці
польської прикордонної служби до мене виникли питання. Вона побачила мою
угорську візу на прикордонний рух і подумала, що це вид на проживання в
Угорщині. І питає:
- Як це Ви іммігруєте до Канади вже будучи на ПМП
в Угорщині ?
Прийшлося їй пояснювати призначення цієї візи і вона
потім призналася, що бачить таку перший раз. Добре, що хоч розуміла
англійську інакше хіба би говорив до неї українською.
Потрапивши до воріт, звідки відлітатиме літак до Торонто, і подивившись на контингент перше, що мені спало на думку це "Пенсійний експрес". У залі переважна більшість людей були пенсійного віку. До реєстрації залишалося десь 50 хвилин, то ж я трохи посидів - правда сидіння не були зручними. Коли до воріт підтягнули літак, туди завели якусь екскурсію з дітей-першачків. Прикольно. Далі почалася шикуватися черга із законопослушник громадян на реєстрацію, я якось на це не звертав увагу доки не зрозумів, що це на мій рейс (поруч було ще декілька воріт). Йти в кінець черги, просидівши весь час рядом з реєстрацією, мені звісно не хотілося. Отож, на початку реєстрації я підійшов до столика нібито задати питання і так примазався до початку черги =)
Тож в літаку я був одним із перших. Це був Boeing 767-300ER, де ER означає Extended Range, тобто спеціально для трансконтинентальних перельотів. По стану салону було видно, що літак досить старенький. Ніколи не забуду 8-ми бітні кольори на екрані =) Правда салон був майже напів-порожній і сусіда ні справа ні зліва я немав, отож хоть було місце якось розвернутися, правда мої ноги ніяк не поміщалися =( Тут стала у пригоді надувна подушка, яку я купив в "Україні" за 20 гривень, так хоч шия не боліла.
Годували два рази. Перший раз, цебто на обід, був вибір між
курятиною і свининою. Я вибрав курятину з рисом. В додаток ще дали хліб,
усіляку нарізку до бутерброда ну й звісно напої. Безалкогольні напої
були безкоштовними, а от за алкоголь треба було платити тож я купив
невеличку пляшечку французького коньяку Remy Martin за 4$ і смакував її
вміст. Обід і коньяк свою справу зробили і я заснув, наскільки це було
можливо в даній обстановці.
Другого разу, перед
приземленням, знову дали "бутербродний набір". Повинен сказати, що хоча
їжа і була їстівна, але її було рівно стільки, щоб не вмерти з голоду,
тож наїстися я не наївся.
Переліт зайняв 9 з половиною годин і, не зважаючи на всі зурчності, все рівно втомив мене. Приземлившись в Торонто, пасажири по традиції поаплодували капітану літака.
З чого почати? Мабуть з того, що
літак якимось чином запізнився близько на півгодини. Літак наче не поїзд
і не простоює, коли щось летить на зустріч та й ніби в небі є де
розвернутися. Тим не менше.
Отож, прилетівши в
Toronto
Pearson
International
airport,
я одразу почав бігти до місця де проводиться паспортно-митний контроль.
Був я там у числі перших пасажирів оскільки, як виявилося, приблизно в
той самий час прилетіли ще декілька літаків. Передати враження важко – в
залі було щонайменше декілька сотень чоловік і усі рухалися змійкою по
лабіринту, розставленому «завбачливими» працівниками аеропорту. Проблем
з паспортним контролем у мене не було – одразу направили проходити
імміграційний відділ.
Тут починається саме цікаве.
Увесь скоп народу знову стоїть у одній великій загальній черзі. Коли
дійшла моя черга – офіцер, подивившись документи, каже мені «для
іммігрантів окрема черга за рогом», а одразу туди не пускали. То чи не
можна було поставити окрему доріжку і знаки, котрі б казали куди йти
новим іммігрантам, щоб не треба було вистоювати загальну чергу? Це ще
дрібниці, хоча близько години я тут простояв.
Підходжу я до «козирної» черги з
нових іммігрантів, тут я вже слава Богу «тільки» дев’ятий. Але… Справи
розглядає аж один офіцер. Черга рухається ну дууууууже повільно, не
менше 15-20 хв на людину. У мене на той момент залишалося заледве дві
години на рейс до Оттави. Прикинувши, що такими темпами я точно пропущу
цей рейс я знаходжу якусь негр…, а вибачте, афро-канадійку працівницю і
пояснюю їй ситуацію з проханням пропустити мене поза чергою – на що
вищезазначений офіцер каже, що як пропущу рейс – то пропущу, мовляв
через годину буде наступний і взагалі, щоб я повернувся назад в чергу.
Справа в тім, що мене в Оттаві чекав знайомий з машиною, щоб забрати з
летовища – тож моє запізнення відбилося б і на ньому. Та й було декілька
інших додаткових моментів, які мене спонукали все ж таки на цей рейс
потрапити, крім того втома від перельоту вже давала про себе знати.
Починаю потиху сваритися
англійською та й українською (перед мною в черзі була полька отож
українські лайки певно розуміла) і підбурювати майбутніх іммігрантів до
дій. Кажу, що треба було би ще одного офіцера і вдвох черга б
розсмокталася досить швидко. Не знаю чи може завдяки цьому чи може
завдяки тому, що загальна черга майже розсмокталася, але все ж таки дали
другого офіцера. Я повеселішав, але рано. В горлі від втоми, черг та
накопиченого стресу пересохло, а поруч жодної ємності з водою. Бачу там
де роздають усілякі брошурки для нових іммігрантів, за столом жіночка
п’є воду. Прошу у неї напитися – свою пляшку звісно не дала, бачу у неї
стоїть чайник то я й кажу, щоб дала хоч з нього напитися. Зажала,
замість того сказала, що за кутком на відстані 150-200 метрів є
фонтанчик з водою, але оскільки моя черга вже наближалася про воду
прийшлося забути.
Нарешті дійшла і моя черга. Ура
подумав я, 15 хвилин і я вільна людина, але не так сталося як гадалося.
Офіцер, молодий хлопець десь мого віку, подивився документи задав
декілька питань, звіривши з базою даних – бо він бачив що я вчився в
Канаді, дав мені підписати
Confirmation
of
Permanent
Residence
(документ, який робить мене канадським іммігрантом) і ніби все, але
раптом….
Раптом непомітно підкрався
повний ПІНЗЕЦЬ. Офіцер каже:
- Хвилиночку, я не бачу в базі даних
Вашого імміграційного файлу.
- Як не бачите ? У мене ж на руках усі
необхідні документи.
Виясняється, що
мій файл не був завантажений в
загальну систему нашою славною Канадською
Амбасадою в Києві. Просто нема слів. Тобто в Києві мені
документи на руки дали, у себе в базі все поновили, але в загальну
імміграційну базу не ввели. Треба дзвонити в Київ (а там зараз друга
ночі в суботу) і просити аби завантажили мій файл. По процедурі Київ
надсилає файли в центральний офіс в Оттаві і далі вже по всій Канаді.
Коротше ситуацію можна описати картиною Рєпіна «Приплили»…
Коротше кажучи сказали мені
чекати, а скільки невідомо. Рівень стресу досягнув критичної поділки, бо
я зрозумів, що теоретично можу просидіти тут до вечора неділі, тобто
коли в Україні вже буде понеділок. Я вже сидів і посилав прокльони на
адрес посольства в Києві, імміграційного відділу тут в аеропорті та інші
адреси також. Прискорити процес не було можливості, а ще як на зло тут
не було зв’язку і не можна було відіслати смс.
Прочекав я біля години, на рейс
до Оттави залишалося десь 50 хвилин. Я вже починав розуміти, що на нього
не встигну, аж тут мене підкликають і кажуть, що файл завантажено і що
зараз все гаразд. Кому вони там в дві години ночі в Києві дзвонили, чи
там в амбасаді є черговий я не знаю, але мені цей офіцер сказав, що
такий випадок у нього вперше. Повинен віддати належне, що він увійшов в
моє положення, поспівчував тай порадив, як і що робити щоб встигнути на
рейс до Оттави, адже мені ще треба було на нього зареєструватися.
Далі мені дали невеличку сумку з
пакетом інформації для нових іммігрантів і я з останніх сил (на цей
момент я вже 20 годин був на ногах) побіг
далі. В першу чергу треба було розібратися з багажем, адже він у
мене був проплачений аж до Оттави, але де його забирати – чи тут в
Торонто, чи вже в Оттаві було невідомо. За порадою я мав підійти до
кабінки Air
Canada
і запитати там, але інтуїція потягнула мене спочатку перевірити чи є мої
сумки на конвеєрі і вони там дійсно були. Слава Богу, адже так я би
згаяв хвилин десять, поки би вияснив це в
Air
Canada. Та виникла інша проблема, як тягнути два чемодана та сумку
з ноутбуком, котра була набита документами та іншою всячиною. Були
вільні візки, але треба було засунути в апарат два какси (какс =
канадський долар), яких у мене не було. Шукати обмінний пункт ?
Аеоропорт великий і часу обмаль, аж тут мене окликає ще один
афро-канадієць у формі працівника аеропорту і пропонує за десять каксів
підвезти мої сумки. Я кажу, що дам йому десять баксів на що він
відповідає, що американський долар зараз дешевший від канадського, але я
його все таки вмовив взяти американський червінець. Маю зазначити, що
він не тільки довіз мені сумки, а ще й казав куди йти і що робити. Отож
я миттю пройшов митницю і зареєструвався на рейс – не треба було шукати
де що є. Тож 10 баксів він чесно заробив.
Далі бігом до воріт, пройшов
секюріті і десь за десять хвилин до відльоту я вже сидів в літаку. Я був
настільки виснажений від стресу, біганини, спраги, що фактично миттєво
відключився і весь сорока-хвилинний політ до Оттави продрімав. Видудлив
майже цілу пляшку води в літаку і трохи відпустило. Повинен сказати, що
літаки Air
Canada оснащені по сучасному: кожне місце має розетку,
USB
порт та відео монітор.
І ось, нарешті прибуття в
Оттаву. Мене зустріли Раян і Річард, який мене потім довіз до мого місця
дислокації. Ми ще посиділи трохи поговорили та й поїхали.
Ось так. Далі буде…
Головна
Про мене
Математика
Інтереси
Моє резюме
Друзі
Контакти
Карта сайту
© 2007 Безверхнєв Ярослав,
Agarwaen
Останній апдейт:
18-е Квітня, 2011
